Поради батькам щодо профілактики агресивної поведінки

Агресія - індивідуальна аби колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.

Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.

Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:

неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),

неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;

підвищена емоційна напруженість і тривожність;

різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,

низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.

Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.

Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників:

Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку    дітей.     Особистісні    характеристики      також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості, а також депресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки є:

• фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;

• негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;

• підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;

• вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;

• аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:

• задоволення потреб у спілкуванні;

• самовираження та самоствердження;

• відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;

• досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.

Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

• Не застосовувати фізичні покарання.

• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Поради батькам конфліктних дітей:

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Як аналізувати виховну роботу

Схема аналізу

виховної роботи класним  керівником 

1. Стисла характеристика колективу та окремих учнів:
• загальні відомості про учнів та їхні сім’ї;
• суспільна та пізнавальна активність;
• відповідальність за загальну справу;
• самодисципліна;
• уміння переборювати труднощі; культура поведінки в школі та поза нею;
• працьовитість;
• повага до законів, символів держави.
2. Визначення виховних завдань, які поставлені в минулому році

 ( аналіз причин невиконання тих чи інших з них ).

3. Аналіз змісту виховання ( які звички, знання, вміння, навички формувалися в учнів ).
4. Аналіз використовуваних методів ( власного прикладу, переконання, вимоги, стимулювання, доручення, бесіди, пояснення, ігри, змагання).
5. Аналіз використовуваних форм виховної роботи ( класних годин, зборів, екскурсій, колективних творчих справ ).
6. Аналіз умов виховання:
• санітарно- побутових;
• гігієнічних;
• естетичних;
• природних;
• соціально- культурних.
7. Аналіз засобів виховання:
• дитячого колективу ( рівень згуртованості, сформованості громадської думки, традиції, наявність лідерів, неформальних груп спілкування );
• системи суспільних відносин у школі;
• особистості вчителя;
• системи учнівського самоврядування ( визначення його ефективності ).
8. Аналіз результативності індивідуальної виховної роботи:
• з учнями, схильними до девіантної поведінки;
• з обдарованими дітьми.
9. Аналіз роботи з батьками:
• взаємодії;
• проведення батьківських зборів, їхня результативність.
10. Аналіз результатів виховної роботи:
• визначення реального рівня виховання;
• визначення ступеня відповідності реальних результатів і поставлених цілей;
• характеристика динаміки змін рівня вихованості за роками навчання.
11. Аналіз роботи класного керівника з виховної роботи за напрямками (що було заплановано, що виконано, що не виконано, причини невиконання):

·        громадянсько-патріотичне виховання;

·        морально-етичне виховання;

·        екологічне виховання;

·        економічне виховання;

·        правове виховання;

·        превентивне виховання;

·        національне виховання;

·        художньо-естетичне виховання;

·        фізичне виховання та оздоровлення;

·        родинно-сімейне виховання.

12.  Додатки: карта здоров’я учнів класу, карта вихованості.

Форми науково-методичної роботи

Форми науково-методичної роботи розподіляються за видами:

науково-методичний – стосується наукової методики, пов’язаної з її створенням і використанням;

науково-практичний – наукової і практичної діяльності в будь-якій галузі, призначеній для неї;

методологічний – методів дослідження, що використовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання;

методичний – методів викладання певної науки, предмета, способів і прийомів доцільного проведення будь-якої роботи;

науковий – розробки питань науки;

практичний – стосується питань використання на практиці знань у галузі.
Семінар – форма групових навчально-теоретичних або практичних занять з будь-якого предмета, теми, наукової, навчальної та іншої проблеми для студентів вищих навчальних закладів, слухачів курсів, що передбачає обговорення учасниками завчасно підготовлених повідомлень, доповідей  під керівництвом викладача 
Практикум – форма практичного навчання, заняття з будь-якого предмета у вищому навчальному закладі. У процесі практикуму слухачі опановують методику спостереження заходів, вчаться проводити їх системний аналіз. Практичні заняття активно впроваджуються у вигляді ділових, рольових ігор, організаційно-діяльнісних ігор, різних тренінгів.
Конференція – збори, нарада для обговорення та розв’язання наукових, методичних, виробничих питань.

Тренінг - це інтенсивна форма навчання, націлена на практичне освоєння прийомів використання того або іншого інструменту, технології, продукту. 

Педагогічні читання – підсумкова форма науково-методичної роботи. Вони проводяться за підсумками роботи певного часового відрізка або у зв’язку із завершенням певного етапу роботи.
Круглий стіл. Передбачає широке обговорення проблеми за участю всіх членів групи. Ефективність підвищується за умови висловлювання різних точок зору, оригінальності ідей.
Педагогічна виставка – форма пропаганди і впровадження передового досвіду у педагогічну практику.

Проблемні групи - це об'єднання педагогів, що створюються на певний час для вирішення якоїсь проблеми і розпадаються по мірі її вирішення.

Творчі групи — це організовані невеликі колективи передових, найдосвідченіших працівників освіти, які поглиблено вивчають розв'язувану педагогічною наукою проблему і забезпечують творче впровадження в практику шкіл висновків і положень науки. 

Майстер–клас – це головний засіб передачі концептуальної нової ідеї своєї (авторської) педагогічної системи. Вчитель як професіонал впродовж низки років виробляє індивідуальну (авторську) методичну систему, що включає цілепокладання, проектування, використання послідовності низки відомих дидактичних і виховних методик, уроків, заходів, власні «ноу-хау», враховує реальні умови роботи з різними категоріями учнів тощо.

Педагогічні майстерні (творчі майстерні). У майстернях працюють майстри, підмайстри, ремісники. Головна умова діяльності педагогічних майстерень - наявність майстра, який володіє важливим, мабуть, унікальним досвідом, методиками, технологіями.

Школа передового педагогічного досвіду. Школа працює на постійній основі. У роботі школи фіксуються 6 основних напрямів:

-    проведення діагностичних процедур;

-  проведення експериментів, досліджень, аналізу проблеми, розробки нових методичних підходів і прийомів, вивчення досвіду, накопиченого в інших школах;

-    супровід і підтримка індивідуального педагогічного пошуку;

- обговорення ходу і проміжних підсумків педагогічного досвіду;

-  створення бази даних педагогічного досвіду;

- розповсюдження нових корисних педагогічних розробок колег.

Школа педагогічної майстерності (ШПМ) - це добровільне об'єднання вчителів з високою творчою активністю, із власним баченням проблем(и) навчально-виховного процесу, з високими результатами своєї практичної діяльності, робота якого спрямована на удосконалення фахового рівня кожного учасника школи.

Методичний фестиваль – багатопланова разова форма методичної роботи з великою аудиторією педагогів та методистів, що передбачає пропаганду ППД і ставить за мету обмін досвідом роботи, впровадження нових педагогічних знахідок.

Творчий звіт учителя - це форма методичної роботи спрямованої на пошук, підтримку і пропаганду прогресивного педагогічного досвіду вчи­теля, а також діяльності всього педагогічного колективу з питань нових технологій, організації навчально-виховної та методичної роботи в закла­дах освіти.

Творчий портрет учителя - це форма методичної роботи з форму­вання творчої активності, розвитку ініціативи педагога, узагальнення і по­ширення його досвіду, зростання авторитету.

«Мозкова атака» - метод, запропонована Дж. Дональдом Філіпсон (США), дозволяє суттєво збільшити ефективність генерації нових ідей у великій аудиторії (число учасників варіюється від 60 до 80 чоловік). Присутніх ділять на малі групи чисельністю 5-6 чоловік. Керівник кожної групи є одночасно керівником всієї сесії. Після поділу аудиторії на малі групи останні проводять самостійну сесію прямої мозкової атаки. Тривалість роботи малих груп може бути різною, але чітко визначеною, наприклад, 15 хвилин. Після генерації ідей в малих групах проводиться їх оцінка. Потім вибирають найоригінальнішу.

Методика фокус – групи відноситься до якісних методів збору інформації і базується на використанні ефекту групової динаміки. Застосування даного методу припускає групову дискусію під керівництвом фахівця (модератора). Основним достоїнством даного методу є можливість оперативного отримання так званої глибинної інформації в невеликій групі респондентів.

Диагностика в работе классного руководителя

Диагностика, которую может осуществлять классный руководитель в работе с классом, - это педагогическое изучение учащихся класса, получение данных об условиях их жизни, особенностях развития, обучения и воспитания. 

 

 Она является частью сравнительно нового направления - педагогической диагностики, которая представляет собой систему действий по изучению, анализу педагогического процесса, определению и анализу результатов обучения. Иначе говоря, с помощью диагностических методик учитель получает данные о состоянии педагогического процесса, качестве обучения и/или воспитания, обученности и воспитанности школьников, обрабатывает эти данные, анализирует и оценивает их, корректирует и прогнозирует развитие педагогического процесса и учащихся. На теоретическом и прикладном уровне диагностика решает проблемы о том, что изучать, какими методами, как измерять состояние педагогического процесса и учащихся, как фиксировать и использовать результаты. На практике учителя это делали на донаучном уровне всегда, но только в 20 веке педагогическая диагностика встает на научную основу.
      Педагогическую диагностику следует отличать от психологической и от научного исследования, хотя между ними много общего. Педагогическая диагностика, направленная на изучение процесса обучения и воспитания, имеет целью отслеживать результаты воспитания и корректировать его, она важна не сама по себе, а как обратная связь в педагогической системе, для более оптимальной организации педагогического процесса. Наука выделяет следующие ее функции: контрольно-корректировочную, прогностическую, воспитывающую. Первая, как ясно уже из сказанного ранее, состоит в получении данных и корректировке процесса воспитания; вторая означает предсказание изменений в развитии учащихся в будущем; третья состоит в том, что в процессе диагностирования и в связи с ним учитель имеет возможность оказывать воспитательные воздействия на учеников. Дело в том, что многие данные диагностики сообщаются ученикам и обсуждаются с ними, и на их анализе строится воспитательная работа. Итак, педагогическая диагностика имеет предметом три области: результаты обучения в виде оценки знаний, академические достижения учащихся; результаты воспитания и обучения в виде социальных, эмоциональных, моральных качеств личности и групп учащихся; результаты педагогического процесса в виде психологических качеств и новообразований личности. Последнее сближает ее с психодиагностикой.